Актуальність. Проблема гендерної освіти та виховання є відносно новою. Багато її аспектів ще й сьогодні залишаються малодослідженими і потребують ґрунтовного вивчення. Вітчизняна психолого-педагогічна думка ще й досі, здебільшого, стоїть осторонь від досягнень у цьому напрямку світової науки. У зв’язку зі змінами, які мають місце в соціальному житті нашого суспільства, в останні роки виявилась недосконалість попередніх підходів до гендерної проблеми, незадовільний стан її вивчення в Україні. Тому для вирішення завдань гуманізації суспільства потребує кардинальної переорієнтації наукових досліджень, під час якої відбувається поворот до людини, до її особистості, індивідуальності, коли починають враховуватися не лише її потреби і здібності, а й якісна своєрідність як представника певної статі.

 Специфічні риси виховання дівчаток і хлопчиків завжди були в центрі уваги психолого-педагогічної теорії та практики, оскільки уявлення про „жіноче” і „чоловіче” в сім’ї і суспільстві опосередковує ментальність кожного народу. Норми поведінки, виконання чоловіками і жінками певних сімейних і соціальних ролей не тільки виявляють рівень суспільної демократії, а й зумовлюють зміст і характер гендерного виховання дітей. У сучасній педагогічній науці проблема гендеру вивчена ще недостатньо. Відсутність повноцінного гендерного виховання і гендерної просвіти не лише призводить до відхилень у формуванні особистості, поведінкових порушень, виникнення труднощів у процесі соціалізації, але, інколи, є наслідком виникнення серйозних психічних розладів. Не випадково в останні роки гендерна тематика у психолого-педагогічній науці набуває все більшої актуальності.

 Аналіз останніх досліджень і публікацій. Актуальні питання ґендерної проблематики досліджувалися в працях В.П.Агеєвої, С.Г.Айвазової, І.А.Жерьобкіної, І.Д.Звєрєвої, Г.М.Лактіонової, Н.В.Лавриченко, О.Б.Кізь, Л.І. Міщик, Л.О.Смоляр, С.Ф.Хрисанової, у тому числі, проблеми ґендерної політики в сфері освіти – Л.В.Гонюкова, Н.В Грицяк, Л.С.Кобелянської, Т.М.Мельник, Н.Д.Чухим та ін. У сучасній українській педагогіці гендерну проблематику ґрунтовно досліджують В.Кравець, І.Мунтян, О.Цокур; особливості гендерної соціалізації дошкільників та молодших школярів вивчають Т.Говорун, О.Кікінеджі; підлітків С.Вихор, В.Москаленко. Зауважимо, що певні освітні аспекти гендеру в Україні, зокрема ті, що стосуються виховання в початковій та середній школі, потребують глибшого та повнішого висвітлення.

 Мета досвіду - проаналізувати дидактичну модель виховної діяльності вчителя щодо гендерного виховання учнів початкових класів.

 Виклад основного матеріалу досвіду. Визнання дискримінації жінок, обмеження їхнього доступу до влади та інших ресурсів – одна з важливих умов гендерного виміру навчально-професійної діяльності вчителів. Готовність вчителя до гендерного виховання має комплексний характер та визначається такими критеріями:

 · мотиваційна готовність – вивчення та усвідомлення вчителями свого власного потенціалу та його впливу на хід виховного процесу;

 · теоретична готовність – наявність достатнього рівня знань в напрямку гендерного виховання школярів;

 · практична готовність – наявність комунікативних, психологічних, організаторських умінь щодо здійснення різних форм гендерного виховання;

 · готовність до творчості і співпраці – відкритість і сприйняття всього нового, здатність до експерименту, пошуків та інновацій;

·        розробка колективних творчих заходів з метою гендерного виховання молодших школярів; вивчення та уточнення гендерного портрету класу та впливу особистості вихователя на характер взаємодії з вихованцями.

 Кожна маленька людина - учень, вихованець, це не абстрактна нейтральна цілісність, а майбутня доросла жінка або чоловік. На розумінні цього і ґрунтується гендерна модель виховання. Таке виховання передбачає виховання гармонійного розвитку у вихованців рис фемінності та маскулінності з врахуванням психофізіологічних особливостей (інтелектуальної та емоційної сфер особистостей чоловіків і жінок, поведінки і характеру, взаємодії між ними).

Дидактична модель гендерного виховання молодших школярів має свою мету і завдання, основні принципи, зміст і складові частини. Метою гендерного виховання у молодшому шкільному віці є таке формування особистості юнаків і дівчат, щоб вони були:

 - вільними від гендерних стереотипів;

 - відповідальними за свою поведінку і міжособистісні взаємини;

 - рівними у самовираженні в усіх сферах життя демократично орієнтованого суспільства;

 - незалежними від традиційних поглядів на роль і місце жінок та чоловіків в сучасному суспільстві. До завдань гендерного виховання належать:

 - формування мотивації та основних умінь особистості учнів, що необхідні для рівноправної участі у суспільному житті;

 - сприяння становленню активної життєвої позиції особистості щодо реалізації ідеалів і цінностей гендерної демократії в Україні, усуненню дискримінації і захисту прав учениць;

 - формування громадянської позиції молодших школярів щодо вирішення проблеми рівноправної участі дівчаток у класних керівних органах, шкільному самоврядуванні.

 Базується гендерне виховання на таких принципах:

 - гуманізм – забезпечення рівних прав і свобод чоловіків і жінок має пріоритетний характер; виховання гендерної свідомості та гідності, а також розуміння його значимості;

- демократичність – виховання прагнення до соціальної солідарності, справедливості, уміння конструктивно діяти і приймати гендерно збалансовані рішення;

 - наступність і безперервність – постійне розширення інформаційних і практичних кроків гендерного виховання у дошкільній, середній та вищій освіті, а також самоосвіті;

 - міжпредметність – отримання гендерних знань під час вивчення різних навчальних предметів; узгодження змісту навчальних програм з метою і завданнями гендерного виховання;

 - етнокультурність – врахування у змісті гендерного виховання етнонаціонального, регіонального, місцевого культурного аспекту;

 - полікультурність – виховання ідеї про універсальність прав людини, гендерної рівності всіх національних культур, виховання в дітей основ міжетнічної терпимості й толерантності;

 - плюралізм – виховання толерантного ставлення до різних світоглядних доктрин, діяльності учнівських самоврядних організацій.

При формуванні змісту гендерного виховання необхідно дотримуватися таких підходів: діяльнісний – цей підхід виховує активну життєву позицію, спрямовує зміст гендерного виховання молодших школярів на розвиток таких уявлень та умінь, що сприяють становленню гендерної соціалізації особистості.

Гендерна соціалізація – це процес засвоєння людиною соціальної ролі, визначеної для неї суспільством від народження, залежно від того, чоловіком або жінкою вона народилася. Гендерна соціалізація - процес засвоєння людиною соціально – статевої ролі, визначеної для неї суспільством з моменту народження.

 Реалізація цього підходу передбачає створення навчальних ситуацій щодо гендерної рівності через залучення учнів в окремих діях, акціях і проектах для одержання особистого досвіду. Гендерна рівність – це умови рівноправності перед законом, рівні можливості (рівність в одержанні нагороди за рівноцінну роботу, рівність доступу до людських ресурсів) у всіх сферах життя незалежно від статі людини. Гендерна рівність припускає однаковий статус для жінок і чоловіків (хлопчиків і дівчаток), а це означає, що жінки й чоловіки мають однакові умови для реалізації своїх прав, однаковий потенціал для свого внеску в національний, політичний, економічний, соціальний, культурний розвиток і рівні права на те, щоб користуватися результатами цього розвитку. Гендерна рівність – справедливий розподіл можливостей для чоловіків і жінок у суспільстві. - конкретно – історичний підхід враховує історичні реальності, конкретні вимоги суспільства щодо підготовки молодших школярів, майбутніх чоловіків і жінок до життя і діяльності в сучасному непростому і незрозумілому світі; спрямовує зміст усього гендерного виховання на вирішення найбільш актуальних завдань розвитку сучасної української шкільної навчально – виховної системи.

Гендерна система знань сприяє формуванню світоглядної орієнтації особистості, створенню її власної життєвої філософії, її самоідентифікації та самореалізації в кожній сфері суспільного життя.